РОЗВИНЕНЕ ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО ЯК ОСНОВА ДЕМОКРАТІЇ. ДОСВІД ШВЕЙЦАРІЇ – УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Вивчати досвід європейських країн, які досягли найвищого рівня людського й економічного розвитку, інші сфери життя, інші закони, які допомогли б Україні стати ефективною державою – мета програми “Молодь змінить Україну”, заснована фондом Богдана Гаврилишина. Цей відгук однієї з її учасниць, яка відвідала за програмою Швейцарію – і ділиться побаченим з Громадським Простором.

Я та мої друзі отримали чудову можливість від благодійного фонду Богдана Гаврилишина та програми “Молодь змінити Україну” вивчити успішні європейські практики в різних сферах на прикладі Швейцарії в квітні цього року.

Перед поїздкою ми, звичайно, вже були ознайомлені із славнозвісною “швейцарською демократією”, але певна доля скептицизму у нас все-таки закрадалася. Але як виявилося, демократія в дії в Швейцарії ще більш запаморочлива, ніж на папері в публіцистичних статтях.

Ми зустрічалися з багатьма державними та громадськими діячами, і от що можемо повідати: громадяни Швейцарії голосують не лише на виборах політиків чи партій, а й з питань державного і регіонального значення. Більше того, кожен громадянин має право подавати на розгляд парламенту власний законопроект чи виносити на всенародний референдум певне питання. Умовою зазначеної ініціативи є 100 тис. підписів швейцарців як підтримка.

Народ також може відхилити на референдумі будь–який прийнятий парламентом закон. Для проведення такого референдуму потрібно зібрати 50 тисяч підписів із тих 7,5 мільйона мешканців країни, які мають право голосу.Будь–яка акція з проведення подібних референдумів має назву «ініціатива».

Законодавці перебувають під постійною загрозою «ініціатив», тому готують законопроекти особливо ретельно. Як свідчить швейцарська практика, на референдумах відхиляють лише три відсотки прийнятих парламентом законів. Підготовлений парламентаріями проект закону надається для вивчення і надання рекомендацій та зауважень усім політичним партіям країни, організаціям, яких він стосується, профспілкам, громадським і неурядовим організаціям. Це є яскравим підтвердженням того, що швейцарські закони є певним суспільним компромісом. Після цього законопроект передають на перевірку відповідності законодавству ЄС (це при тому, що країна не є членом Євросоюзу). І вже після їхніх правок документ надходить на розгляд обох палат парламенту.

За наявності таких механізмів прямої демократії швейцарцям доводиться щонайменше 4—5 разів на рік голосувати на загальнонаціональних референдумах та ще більше — на місцевих.

Варто зауважити важливий момент: є певні обмеження стосовно питань, які вирішуються на місцевому рівні. Наприклад, питання податкового навантаження не вирішуються на місцевому рівні. Більше того, у всіх кантонах різні податкові ставки (це залежить від особливостей економіки кантону). Але зате швейцарці вправі обирати кантон для проживання на власний розсуд.

Парламент Швейцарії в м.Берн. На фото – регіональний координатор Східної Європи та Центральної Азії Міністерства закордонних справ Швейцарії Даніель Хаєнер.

По приїзду найбільше бажання було невідкладно і блискавично змінити нашу Україну по-швейцарському зразку і сказати: “ву-а-ля!”. І от тепер про першопричину і базу описаної славнозвісної демократії.

Безпосередня участь громадян у вирішенні державно-важливих та регіонально-принципових питань вимагає декількох умов: прояв бажання щось вирішувати, фізичне втілення цього бажання у вигляді явки на референдумі чи участі в громадській ініціативі, і нарешті – освіченість у питаннях дуже різного характеру.

Зрозуміла річ, що всі сто відсотків населення країни не відповідатиме всім цим вимогам і на це є ряд об’єктивних причин. І в Швейцарії далеко не сто відсоткова явка на референдуми (але майже в два рази більша, ніж на виборах в Європарламент, між іншим).

Проте рішення приймає саме активна, мисляча частина населення, яка переймається і власною долею, і долею країни. В будь-якому випадку викристалізовується об’єктивності значно більше, ніж за умови прийняття рішення представниками олігархічних верхівок, що є традиційним для України. І відповідь на це німе запитання, яке повисло в повітрі – сильне та розвинене громадянське суспільство. Взаємозв’язок громадянського суспільства з державою проявляється в тому, що чим сильніше громадянське суспільство, тим менш помітна роль держави. І навпаки – нерозвинене громадянське суспільство призводить до надмірного посилення держави. Вони ні в якому разі не взаємозамінні, але ця кореляція має визначальну роль. Чим більше розвинене громадянське суспільство, тим більш демократична і держава. І навпаки, чим менш розвинене громадянське суспільство, тим більше ймовірно виникнення й існування авторитаризму та узурпації влади.

В Україні рівень громадянського суспільства значно відстає від країн розвиненої політичної демократії. Незважаючи на потужний поштовх, який в умовах критичного українського сьогодення суттєво змінив концентрацію громадянського суспільства на 1 м. кв, ситуація зараз як ніколи крихка.

Українське суспільство весь цей час зріло-визрівало і зараз вже сильніше, але це тільки початок. На низький рівень його розвитку впливала, насамперед, низка причин: історичні умови формування української державності; значна кількість населення країни в умовах різних ментальних рис; різка соціальна диференціація; відсутність належних законодавчих умов для здійснення легальної лобістської діяльності та незалежної громадської експертизи; поєднанням бізнесу та політики; невідповідністю системи вищої освіти стандартам Болонського процесу; відсутністю громадського телебачення та радіомовлення тощо.

Проте потрібно йти далі. Адже ключовий чинник успіху країни – наявність в ній еліти: мудрої, патріотичної, дотримання закону і любов до справедливості якої не дозволять потурати вузькогруповим, тимчасовим чи партійним інтересам.
Джерело: http://civicua.org/news/view.html?q=2501558

No comments (Add your own)

Add a New Comment


code
 

Comment Guidelines: No HTML is allowed. Off-topic or inappropriate comments will be edited or deleted. Thanks.